Багато уваги в Україні та за її межами прикуто до “потенційно можливої” Пенсійної реформи.
Не претендуючи на вселенську істину, мені особисто здається, що єдиною метою реформи всі бачать відповідь на питання: “як зробити так, щоб надходження до Пенсійного фонду України найближчими роками були не менше, ніж його, Фонду, видатки”. Все громадське обговорення точиться навколо “доживу я до пенсії чи ні”.
Але, я, і я дуже сподіваюсь, що не тільки я, бачу декілька важливих питань, які потребують хоча б розгляду, а, бажано, і вирішення в рамках планування і проведення пенсійної реформи.

• Залучення громадян до усвідомлення необхідності планування свого пенсійного забезпечення.
• Правила інвестування і примноження коштів Пенсійного фонду України та недержавних пенсійних фондів.
• Освітній аспект. Підготовка майбутніх поколінь до підвищення ефективності праці, що є єдиною можливістю пенсійного забезпечення поточного покоління працюючих.

Останній пункт є найбільш цікавим для мене, як для людини, яка 6 років працювала викладачем, а зараз кожного дня стикається з прийняттям на роботу випускників ВНЗ.
Наведу декілька прикладів:

• держава дуже часто вкладає гроші в підготовку людей або не здатних отримувати вищу осівту, або тих, що принесли б набагато більше користі і собі і державі при навчанні на іншій спеціальності;
• одного разу до мене прийшов молодий хлопець з направленням з Центру зайнятості і з єдиним бажанням: “напишіть, що я до Вас приходив і не підійшов, а то мені перестануть платити допомогу по безробіттю, а я не хочу працювати”.  На кого ми витрачаємо свої кошти?
• викладач ЖДТУ, єдиний, якого я справді ненавиджу, бо декільком курсам студентів він з 2-го курсу показав, що дуже часто єдиним методом отримати оцінку є гроші, дуже хоче “досидіти в університеті” до викладацької пенсії. А чи думає він про те, що ці самі студенти, в яких він відбирає віру в силу знань і, відповідно, бажання вчитись, повинні будуть продуктивно працювати, щоб він ту саму пенсію отримував в майбутньому…